Ані «Москви», ані Кутузова: чому російські генерали в Україні мруть як мухи

Перші чутки про те, що росіяни втратили чергового носія генеральских погонів, з’явилися вдень 5 червня. Депутат-«єдинорос» Дмитро Саблін виклав на своєму телеграм-каналі скорботне фото зі свічкою і підписом «Вічна пам’ять новопреставленому воїну Роману». Пост Сабліна моментально передрукувала «Русская весна», додавши, що йдеться про «талановитого генерала», який до того воював у Сирії, проте назвати прізвище загиблого так і не наважилася.

Утім, особа талановитого покійника недовго залишалася таємницею: вже увечері того ж дня Управління стратегічних комунікацій ЗСУ повідомило, що у селищі Миколаївка під Попасною було ліквідовано російського генерал-майора Романа Кутузова, який командував 1-м армійським корпусом так званої ДНР. Подробиці ліквідації офіційно не розкриваються, однак Кутузову, безсумнівно, було б приємно дізнатися, що він став одним з небагатьох генералів, чию загибель росія наважилася підтвердити публічно.

«Папєрєднікі»

За версією українських джерел, Роман Кутузов – щонайменше дев’ятий російський генерал, який загинув за час повномасштабного російського вторгнення. Йому передували (у хронологічному порядку):

• заступник командувача 41-ї загальновійськової армії генерал-майор Андрій Суховецький (28 лютого, околиці Маріуполя);

• начальник штабу 41-ї загальновійськової армії генерал-майор Віталій Герасимов (7 березня, околиці Харкова);

• командувач 29-ї загальновійськової армії генерал-майор Андрій Колесников (11 березня, місце загибелі не розголошується);

• командувач 150-ї мотострілецької дивізії генерал-майор Олег Мітяєв (15 березня, околиці Маріуполя);

• командувач 49-ї загальновійськової армії генерал-лейтенант Яків Резанцев (кінець березня, Чорнобаївка);

• заступник командувача 8-ї гвардійської загальновійськової армії генерал-майор Володимир Фролов (до 16 квітня, місце загибелі не розголошується);

• заступник начальника військ РЕБ ЗС рф генерал-майор Андрій Симонов (29 квітня, під Ізюмом);

• генерал-майор ВПС у відставці, найманець ПВК Вагнера Канамат Боташев (22 травня, під Попасною).

Під питанням залишаються ще два потенційні номери списку – генерал-лейтенант Андрій Мордвічев (командувач 8-ї гвардійської загальновійськової армії) та генерал-майор Магомед Тушаєв (командир 141-го моторизованого полку Нацгвардії рф). Про загибель кадирівця Тушаєва у Гостомелі повідомляло 27 лютого агентство «Інтерфакс-Україна» з посиланням на дані Міноборони. Пізніше Кадиров оприлюднив кілька відеороликів з живим Тушаєвим, причому один з них було начебто знято у травні у Попасній. Утім правдивість кадирівських відео надто часто виявлялася, м’яко кажучи, сумнівною (достатньо згадати «маріупольський» ролик з заправкою «Роснєфті»), тому питання присутності Тушаєва у світі живих залишається відкритим.

Що ж до Мордвічева, якого, за повідомленням військового журналіста Юрія Цаплієнка, було ліквідовано 18 березня у Чорнобаївці, то він пізніше також «воскрес». Щоправда, відбулося це знов-таки ж на відео Кадирова, опублікованому 28 березня без вказання дати та місця запису. Більше Мордвічев в інформпросторі жодним чином не проявлявся, так що об’єктивно його доля досі невідома.

VIP-200 на передовій

Офіційно рф визнала загибель лише чотирьох своїх генералів: Андрія Суховецького, Володимира Фролова, Канамата Боташева та ось тепер – Романа Кутузова. Відставнику Боташеву, якого підбили «Іглою» під час його польоту на «вагнерівському» СУ-25, навіть посмертно надали звання «Герой російської федерації». Чому аналогічних почестей не удостоїлися Суховецький з Фроловим, не зовсім зрозуміло. Виникає підозра, що, можливо, у новітній російській табелі про ранги пригожинський генерал котується вище за звичайного. Утім, у «новопреставленого» Кутузова є всі шанси підтвердити чи спростувати цю гіпотезу: нагородять свіжого попаснянського покійника хоч чимось заради пристойності – підозри зняті, не нагородять – отже, справа таки у ПВК Вагнера…

Загалом, навіть якщо брати лише визнаних росією загиблих генералів, статистика вражає: чотири генерали за сто два дні війни, або понад  генерал на місяць. Згадаємо, що в Афганістані за 10 років війни СРСР втратив лише п’ять генералів (причому два померли від природних причин). США за 18 років В’єтнамської війни втратили дев’ятьох, а за час війни в Іраці й Афганістані – лише одного.

Першим правдоподібне пояснення цього феномену запропонував колишній виконувач обов’язків директора ЦРУ Джон Маклафлін. Ще у квітні, коли список загиблих російських генералів хоч і був досить великий, але ще не настільки вражаючий, Маклафлін зазначив в інтерв’ю GRID, що в армії рф традиційно відсутня будь-яка ініціатива «знизу».

«В американській армії ключовими фігурами здебільшого є молодші офіцери та молодший командний склад – сержанти, лейтенанти, капітани, і в американській армії хоч і існує субординація, правила ведення бойових дій такі, що людям на нижніх рівнях надається достатньою мірою свобода дії, їх заохочують приймати рішення на місці й щось робити, реагувати на надзвичайні ситуації, приймати удар, залишатися під обстрілом тощо. Російська армія такої структури не має. Тому в подібній ситуації виходять вперед генерали», – пояснив він.

Аналогічної думки дотримується і колишній заступник голови СБУ, генерал-майор Віктор Ягун. В ексклюзивному коментарі Новини.LIVE він підкреслив, що російське командування не лише не придушує у своїх підлеглих будь-які ознаки ініціативи, а й не довіряє їм.

«Коли ти не довіряєш своїм підлеглим, а у підлеглих немає ініціативи – бо фраза «инициатива наказуема» пішла не просто з часів СРСР, вона пішла з радянської армії, – тобі доводиться все перевіряти, безпосередньо перебуваючи на цих позиціях. Приїзд Герасимова (начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов, який у травні особисто прилетів під Ізюм, не плутати із загиблим генерал-майором Віталієм Герасимовим. – Ред.) – це ж така сама ситуація. Він не довіряє своїм генералам, генерали не довіряють своїм полковникам, полковники не довіряють майорам, майори – лейтенантам, так і пішло далі до самого кінця. Ніхто нікому не довіряє. Якщо ти знущаєшся над своїми солдатами, то чекаєш від них не виконання якихось наказів, особливо якщо ці накази передбачають їхню смерть – ти чекаєш, чи не розверне той солдат автомат і не почне в тебе стріляти. От і вся логіка. Тому вони і припираються на передову. А наша розвідка це дуже добре розуміє і бачить, коли є накопичення якихось там невідомих машин, офіцерських палаток, радіостанцій, і наші тоді їх спокійно накривають. Це ж не XX століття, коли треба було цілий літак посилати, щоб він зробив аеророзвідку. Злетів невеличкий дрон, все зафіксував – і буквально за секунду вже працює наша артилерія. На тому їхнє життя і закінчується», – розповів Ягун.

«Слуга царю, атєц салдатам»

Однак російська пропаганда намагається подати цей системний недолік як моральну перевагу, притаманну виключно загадковій російській душі.

«У нас генерал встає і сам, своїм прикладом веде солдатів в атаку, – хвалиться пропагандист Олександр Сладков у своєму дописі, присвяченому загибелі генерала Кутузова. – Так чия ідея сильніша? На чиєму боці правда? Наша, бо в нас і генерали на штурмовиках літають, і в атаку йдуть, і гинуть як солдати. Не пам’ятаю подібних прикладів в Україні».

Дійсно, подібних прикладів Україна не має, бо, за словами Віктора Ягуна, в них просто немає потреби.

«У нас все дуже просто: є довіра між командирами. І якщо Залужний щось комусь сказав, то він не біжить і не перевіряє безпосередньо на полі боя, як той генерал виконує його наказ, бо він цьому генералу довіряє. А генерал довіряє своїм підлеглим. У нас ситуація така, що лейтенант може підняти слухавку і зателефонувати Залужному, якщо він має його номер – а деякі мають, бо вони або служили з ним, або були його підлеглими. І вони спокійно можуть сказати Залужному все, що думають, просто в очі, і нічого їм за це не буде. А що їм може бути, якщо в нас така козацька традиція? В нас, якщо щось не так, Чорна рада прийде, і на цьому все закінчиться – разом із Залужним, із Зеленським, із будь-ким. Ось і все. Тому ніхто не лізе на передову і не перевіряє, як там той лейтенант виконує свій обов’язок: лейтенанту поставили завдання – як він його виконає, так і буде. Він точно буде знати, що завдання треба виконати у такий спосіб, щоб не тільки здобути якусь перемогу, а ще й зберегти особовий склад», – пояснює Ягун.

Як циган коней

Утім, треба зауважити, що російські генерали не лише гинуть на передовій. Коли стратегія «завалювання трупами» все ж таки не спрацьовує й успіхи російської армії залишаються куди скромнішими, ніж бажалося б кремлю, останній починає шукати винних. У результаті цих пошуків командувачів зазвичай чекає не лише відсторонення, а й  куди гірші речі.

Так, за даними ГУР, після того як пішов за заздалегідь вказаним напрямком флагманський крейсер «Москва», було відсторонено від посади та заарештовано командувача Чорноморського флоту віце-адмірала Ігоря Осипова. Разом з Осиповим під роздачу потрапив і його перший заступник – віце-адмірал Сергій Пінчук.

Крім того, ще у березні за «безпрецедентні втрати особового складу, озброєння та військової техніки» був усунутий з посади генерал-лейтенант Владислав Єршов, командувач 6-ї загальновійськової армії. Ще один звільнений генерал-лейтенант, Сергій Кисель, формально став «стрілочником», на якого звалили відповідальність залучення до бойових дій строковиків. Однак, на думку британської розвідки, насправді у такий  спосіб Киселя було покарано за неспроможність взяти Харків.

Принаймні ще двох командувачів було усунуто у зв’язку з незадовільним виконанням поставлених завдань – генерал-майора Аркадія Марзоєва, який командував 22-м армійським корпусом південного військового округу в Криму, та командира 103 окремої бригади матеріально-технічного забезпечення полковника Михайла Пономарьова.

31 травня The New York Times, посилаючись на джерела у військовому керівництві США, припустила, що подібна доля спіткала й одного з «м’ясників Алеппо» – генерала Олександра Дворнікова, якого лише у квітні було призначено командувачем російськими військами в Україні. За даними видання, Дворніков вже кілька тижнів не з’являвся на фронті. Пізніше проєкт Conflict Intelligence Team повідомив, що, за їхньою інформацією, Дворнікова було замінено на генерала Геннадія Жидка.

Утім, як вважає Ягун, на успішність російського просування в Україні ці кадрові заміни навряд чи вплинуть.

«Що Дворніков, що Жидко – ці прізвища взагалі нічого не значать. Вони не вміють воювати. Це не офіцери – це м’ясники, які можуть тільки посилати солдат, щоб ті гинули. Такі собі традиціоналісти, які підтримують традиції Жукова, Ватутіна й іже з ним. Як Ватутін брав Київ? Пів мільйона втопив у Дніпрі, так і взяв. Тобто з XX-XIX сторіччя вони нічого нового не придумали. Підвозять артилерію, знищують місто, потім посилають вперед штрафників – а в нашому випадку ОРДЛО, потім йдуть вагнерівці, а за ними вже кадрова армія. Ну і за кадровою армією ще можуть повзти кадирівські тік-токери. Ось так, колона за колоною, вони і можуть щось зайняти», – сказав Ягун.

На думку українського генерала, росіяни не змінять свою стратегію, поки не програють хоч одну війну так, щоб цей програш неможливо було б приховати. Однак у росії повністю відсутня традиція визнавати свої поразки.

«Хіба вони визнають, що програли в Іспанії у тридцять дев’ятому році? Ні, просто «їх там не було». Або хіба визнають поразку у Фінляндії? Ні. Ось і вся ситуація», – робить висновок Ягун.