Закон про медіа: чи скасують мовні квоти та "чорні списки" на в'їзд росіян

30 серпня депутати Верховної Ради проголосували у першому читанні за закон "Про медіа" 2693-д. Його ухвалення є однією з умов, необхідних для вступу України до Євросоюзу.

Пристрасті за цим законопроєктом, розробленим групою парламентарів з фракції "Слуга народу", не вщухають — і, вочевидь, не вщухнуть як мінімум до остаточного його ухвалення, яке, за прогнозами "слуг", має статися за місяць-півтора, тобто наприкінці вересня або у жовтні. Втім, це в теорії. На практиці, схоже, депутатів спонукатимуть ухвалити його якнайшвидше, бо вже напередодні, 6 вересня, проект закону у другому читанні був внесений до порядку денного.

Законопроєкт 2693-д критикують за послаблення бар’єрів, які захищають український медіапростір від російської пропаганди, а також за надмірне збільшення повноважень Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Зокрема, нардеп від "Європейської солідарності", колишній директор Інституту Національної пам’яті Володимир В’ятрович заявив, що законопроєкт "руйнує захист нашого інформаційного поля", і пообіцяв, що продовжить боротися за те, щоб змінити його або не допустити його ухвалення.

На думку колеги В’ятровича Миколи Княжицького, проєкт закону "Про медіа" "несе величезні загрози для країни", "дозволяє запускати в наш медіапростір лєпсів та кіркорових" та "скасовує заборону російської музики і фільмів, які пропагують "русскій мір".

Громадянський рух "Відсіч" на своїй сторінці у "Фейсбуці" звинуватив творців законопроєкту у спробі знищення захисту українського інформпростору — зокрема, у зменшенні української пісенної квоти на радіо на 10%, скасуванні заборони на популяризацію органів російської влади у телепередачах і фільмах та "поверненні артистів-рашистів на екрани шляхом нівелювання Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці".

Самі творці і прихильники закону "Про медіа" теж не залишаються у боргу. Так, голова Нацради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк назвала противників ухвалення законопроєкту "корисними ідіотами", а член фракції "Слуга народу" Олександр Бурмагін — "маніпуляторами та політичними мародерам, які розганяють хейт в погоні за політичними дивідендами під час війни".

Однофракційник Бурмагіна Микита Потураєв, у свою чергу, заявив, що всі закиди про шкідливість законопроєкту — зокрема, щодо зменшення мовних квот та скасування "чорного списку" російських артистів — є або "свідомою маніпулятивною брехнею", або "брехнею через відверту некомпетентність".

За його словами, новий закон нічого не зменшуватиме і не скасовуватиме, а передача повноважень на формування "чорного списку" Нацраді з питань телебачення і радіомовлення замість СБУ не нівелює список як такий, а, навпаки, зніме проблему непрозорості його критеріїв.

Щоб розібратися, що ж насправді змінить новий закон у разі його остаточного ухвалення, Новини.LIVE поговорило з українською юристкою, членкинею Незалежної медійної ради, виконавчою директоркою Інституту розвитку регіональної преси Людмилою Панкратовою.

Право "чорного списку"

— Пані Людмило, одне з головних питань: наскільки новий закон "Про медіа" вплине на існування Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці?

— Почнемо з того, що я як юристка, яка захищає права людини і працює з Європейською конвенцією з прав людини, згодна, що якщо якійсь особі прописана певна заборона, то ця заборона має бути встановлена законом. Формування так званих "чорних списків", яким є цей Перелік, з моєї точки зору, цілком допустиме, але воно має бути встановлено законом. І проєкт закону "Про медіа" це формування нарешті унормовує. В статті 126 законопроєкту йдеться, що Нацрада затверджує та оновлює перелік осіб, які створюють загрозу національному медіапростору. Його оновлення здійснюється шляхом внесення змін до попередньої редакції — тобто Нацрада цей "чорний список" буде весь час оновлювати й оновлювати.

— І за яким принципом це планується робити?

— Там є достатньо прозорі критерії, хто саме з фізичних осіб-нерезидентів може бути включений до цього переліку. Це дві категорії: перша — особи, проти яких відкрито кримінальне впровадження щодо вчинення злочинів проти національної безпеки, миру, людства та міжнародного правопорядку. Друга — особи, проти яких застосовані персональні спеціальні економічні чи інші обмежувальні санкції, передбачені законом України "Про санкції". Ці особи включаються до переліку за ініціативою Нацради або на підставі звернень РНБО, Служби безпеки, центрального органу виконавчої влади.

Насправді закон "Про санкції" діє достатньо давно. За цим законом були накладені санкції навіть на телеканали — ви ж пам’ятаєте телеканали, які належали Медведчуку. І я пам’ятаю, що тоді дуже багато юристів, які займаються правами людини, казали: "Це не встановлене законом". На їхню думку, у Законі "Про санкції" нібито не було достатньої процедури для того, щоб віднести цих юридичних осіб до категорій, на які можуть бути накладені санкції.

Я пам’ятаю, що ми з Незалежною медійною радою робили комплексний аналіз законодавства і доводили, що, з нашої точки зору, є достатньо підстав для того, щоб ці телеканали, ці юридичні особи потрапили під санкції і були закриті. Тому що на ці канали постійно запрошувалися люди, які відпрацьовували російські наративи, сіяли ворожнечу і загрожували національній безпеці. І я як юристка, казала: якщо ці особи мають право звернутися до суду і оскаржити ці санкції — будь ласка, нехай звертаються.

З моєї точки зору, процедура звернення до суду для осіб, яким щось заборонили, має бути прописана в законі. І оце, що зараз СБУ зробило з цими "чорними списками" — якщо б хтось з цих росіян вирішив оскаржити своє внесення до них у ЄСПЛ (хоча зараз росія сама закрила для своїх громадян цю можливість), вони могли б оскаржити його саме на тій підставі, що такі обмеження не встановлені законом.

Мовні квоти: більше чи менше

— Щодо захисту українського продукту і державної мови: як насправді зміняться мовні квоти на радіо та телебаченні у разі остаточного ухвалення закону?

— Якщо судити з того тексту законопроєкту, який існує зараз — майже ніяк. Він просто дублює норми вже чинного Закону "Про телебачення і радіомовлення": зокрема, пункти 2 і 3 статті 9, за якими частка пісень державною мовою має бути не менше 35% від загального об’єму пісень протягом доби, або не менше 25% для організацій, у яких частка пісень офіційними мовами ЄС відповідно до умов ліцензії становить не менше 60% загального обсягу пісень, поширених протягом доби. Що ж до телебачення, то там виходить, що частка програм і фільмів державною мовою має навіть збільшитися — не менше 90% для телеканалів загальнонаціональної і регіональної категорій і не менше 80% для телеканалів місцевої категорії мовлення. У чинному законі "Про телебачення і радіомовлення" ці цифри становлять відповідно не менше 75% і не менше 60%.

Тепер щодо покарань за порушення цих вимог. У новому законі встановлено накопичувальний принцип: якщо хтось вперше порушує оцю квоту у 90% і по музиці, і по мові, йому виносять попередження. І потім якщо протягом року таких попереджень буде застосовано більше п’яти, то на шостому попередженні вже починаються штрафи. Штрафи тут великі, і, можливо, таки є сенс у тому, щоб спочатку виносилося попередження, потім — штрафи, а вже потім — позбавлення ліцензії, бо це і справді серйозні покарання.

Загалом порушення розділені на незначні, значні та грубі. Порушення вимог щодо забезпечення частки пісень державною мовою не більш ніж на 5%, зокрема, належать до незначних порушень. За незначні порушення застосовується штраф у розмірі 5% від розміру ліцензійного збору — це може бути достатньо велика сума, або від 1 до 25 мінімальних заробітних плат на день вчинення порушення. 25 мінімальних зарплат — це теж може бути достатньо велика сума. Але тут, звісно, Нацрада має можливість обирати — вона може призначити і штраф в одну мінімальну зарплату.

Єдиний регулятор, або хто устереже самих сторожів

— Отже, Нацрада може сама визначати конкретну суму штрафу, може формувати і оновлювати "чорні списки". На вашу думку як юриста, чи не забагато повноважень перебере на себе Нацрада у випадку ухвалення Закону "Про медіа"?

— Так, повноважень багато. Якщо ви уважно прочитаєте цей проєкт закону, то насправді Нацрада, по-перше, стає єдиним регулятором у сфері реєстрації, контролю за контентом, накладення штрафів на друковані, аудіовізуальні та онлайн-медіа і онлайн-платформи для обміну інформацією. І так, "чорний список", про який ми вже говорили, затверджує теж вона. І, до речі, також вводиться регулювання онлайн-медіа, чого раніше в Україні не було.

— Чи не призведе це в такому випадку до монопольного становища Нацради у сфері регулювання медіа?

— Розробники пояснюють це таким чином: європейська директива не вказує, що регулюванням медіа мають займатися різні органи, це може бути й один орган. Чому цим органом має бути саме Нацрада — тому що треба, щоб був єдиний регулятор, який би відповідав за весь медіапростір. Чому регулюють онлайн-медіа — тому що їх дуже багато, і вони фактично вислизають від відповідальності — як, наприклад, сайти-одноденки, які виникають, щоб вкинути якийсь фейк, і їх не можна за це покарати. 

Це є фактично збільшення контролю, і я не скажу, що це погано. Навіть як юрист, який захищає медіа вже двадцять років і в якого може бути професійна деформація, я вважаю, що збільшення контролю — це непогано. Тому що ми маємо результатом такої "вольниці" те, що надзвичайна свобода в сфері медіа призводить, зокрема, і до толерування країни-агресора.

— Але хто в такому разі устереже самих сторожів? Які існують юридичні важелі на випадок, якщо Нацрада почне зловживати своїм становищем?

— Це хороше питання, і я навіть не готова зараз на нього відповісти. Дивіться: чому цей Закон "Про медіа" такий об’ємний? Тому що він об’єднує в собі кілька законів: закон про Нацраду з питань телебачення та радіомовлення, закон про телебачення та радіомовлення, про друковані ЗМІ. Тобто він усі ці закони має між собою узгодити.

Взагалі я скажу, що нам це дуже боляче сприймати, тому що ми звикли, що обмеження контенту можуть бути лише у випадках, коли вони передбачають мету, встановлену частиною 2 статті 24 Конституції України, і коли вони є необхідними у демократичному суспільстві. Раніше закрити якийсь телеканал через те, що там виступає Медведчук, видавалося неможливим. Однак тепер ми ці телеканали закрили і дихаємо спокійніше.

Тому, коли ще у 2014 році почалася війна і Нацрада почала вживати заходів, блокувати якісь проросійські канали, то в мене, навіть з моєю профдеформацією, завжди було таке бажання: закривайте! Закривайте, обмежуйте, накладайте штрафи: у нас є суд, є судова процедура, нехай собі там розбираються. Тому що припинення мовлення, яке реально шкідливе для національного простору України, навіть на якийсь час — це добре. А далі суд розбереться.

Я підкреслю ще раз: має бути судова процедура, ефективний доступ до цієї судової процедури, обов’язкова апеляція після суду першої інстанції — тому що це забезпечує у повному обсязі судовий контроль і те, що ми називаємо справедливим судом. Це все має бути. Але швидкі дії регулятора мають бути також — тобто накладення попереджень, які потім складаються в штраф, а потім і в позбавлення ліцензії.